Нарис історії найстарішого в світі студентського комедійного театру сторінка 5

Сезон 1970-71 років.

На прохання Київського міськкому комсомолу граємо у найбільшій в той час у Києві залі - у Жовтневому палаці - перед зібранням відмінників усіх вузів Києва. Напрошується висновок: чим розумніші люди, тим краще у них розвинуте почуття гумору. Сприймали нюанси, натяки, цінували іронію. Сміх не вщухав. Не раз аплодисменти переривали дію номерів. По закінченню вистави вдячні відмінники аплодували, стоячи.

Сезон 1971-72 років.

Здається, за 13 років ми переграли усі можливі студентські колізії і комедійні ситуації. Повторюватись не хотілось. Часто на такій стадії студентські театри і помирають. Ми вмирати не захотіли.

Я написав першу "не студентську" виставу "Жарти" ("Шуточки") - як зараз сказали б - виставу про загальнолюдські цінності. Для постановки запросив професійного режисера, викладача Київського театрального інституту Володю Судьїна. На першому курсі він вчився в КПІ у паралельній зі мною групі. Тоді ж знявся у кінофільмі "Прапори на баштах" і, мабуть, ще в якихось. Тому після першого курсу залишив КПІ і вступив до Київського театрального інституту, по закінченні якого працював черговим режисером у провінційних театрах, потім у Київському театрі юного глядача. Я не втручався у постановочний процес. Він працював багато і з ентузіазмом. За тиждень до прем'єри я подивився що зроблено і перелякався. Вистави немає. Гумором і не пахне. Актори у розгубленості. Я вибачаюсь, та Володя й сам бачить, що нічого путнього не виходить. Я за тиждень по-своєму ставлю виставу, і все виходить. Володя Судьїн щиро поздоровляє мене, говорить, що ніякого режисера мені не треба і звільняється. Відтоді ми - хороші друзі. Даю йому читати перші варіанти нових п'єс і маю в ньому професійного, конструктивного і доброзичливого критика. (Зараз Володя Судьїн - Заслужений діяч мистецтв України, професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого.

"Шуточки" користувалися успіхом у глядачів. Тем і колізій у "не студентському" житті значно більше, але працювати над ними і грати так, щоб сміх був розумним, теж було значно важче. Але нічого, справились. Це підтвердив і зовсім новий і незнайомий глядач у Чернігові, який бачив нас вперше.

Сезон 1972-73 років.

Зміна поколінь. Організовуємо акторську студію і вчимо новачків. У вересні до театру приходять десятки. Ми не влаштовуємо їм ніяких вступних іспитів. Сидіть, дивіться, як сподобається, приходьте ще, а як ні - то ні. А самі непомітно спостерігаємо, як реагують новачки на чорнову роботу, на репризи. Неначе спонтанно просимо щось повторити чи зіграти, просимо висловити власну думку, коли йде обговорення етюду чи фрагменту, який репетирується. Тих, хто прийшов до театру покрасуватись, "увійти до богеми", зразу лякає копітка робота над образами, над розумінням надзадачі, над словом, пластикою тощо. Вони розуміють, що це - не їхнє, і наступного разу просто не приходять.

Зате ті, у кого лежить душа до театру, ходять, слухають, радіють, включаються до роботи. Даємо їм спочатку малесенькі ролі, потім більші. Так поступово і формується акторська індивідуальність.

В театр прийшла роботяща і талановита молодь: Саша Ніжерадзе, Євген Кузін, Вітя Олійник, Лєна Георгієвська, Лєна Юдіна, Свєта Жирухіна, Лєна Горбач, Свєта Прима, Наташа Чорногуб, Яша Рибак, Олексій Журавель, Андрій Ганчук, Слава Морозенко. В музичних номерах співав соковитим басом Віктор Сицько.

На цей час у театрі склався сталий музичний колектив, який зібрав мій колишній однокурсник - інженер, художник-мініатюрист, композитор і оранжувальник Олександр Циганов. Юра Нечунаєв (гітара-соло) і Толя Марищук (бас-гітара) десятки років грали в ансамблі театру. Ударники мінялися: два роки грав Христидіс, пізніше дуже відомий в Україні джазовий ударник, Саша Ковалевський та інші.

Готуємо нову редакцію "Шуточек". Готуємо нових виконавців. За сезон граємо 22 вистави при повних залах, це - небувала кількість вистав для аматорського театру. На наших виставах побувало біля 8 000 глядачів. Грали в КПІ, у Київському будинку вчених Академії наук, у Київському державному університеті, у вузах, на заводах, у колгоспах Київської області.